|
|
|
Питання:
Чому Церква негативно ставиться до книги Дена Брауна "Код да Вінчі"?
Відповідь:
Закодована свідомість
(зі статті, що була опублікована в "Парафіяльній газеті" № 4, лютий 2006 р.)
Сьогодні люди масово взялися за книжку Дена Брауна "Код да Вінчі" (2003). Разом з тим християни офіційно висловилися проти твору, а найрадикальніше налаштовані навіть убачають у ньому "хресний похід проти християнства"...
Позитивним є те, що й у Третьому тисячолітті людей хвилює історія Ісуса Христа, вони прагнуть дізнатися більше.
Однак Браун у своєму тексті торкнувся сакральних матерій і зробив детектив із того, що для більшості мешканців цієї планети є святинею, джерелом істини у найглибшому, трансцендентному вимірі. Звісно, християнство сповідує терпимість і любов до ближнього. В цьому сенсі авторові "Коду да Вінчі" не загрожує доля ісламського віровідступника Салмана Рушді, котрий за книжку "Квіти зла" до кінця днів мусить переховуватись від суворих прибічників Корану.
Проте Ватикан сказав вагоме слово щодо книжки Брауна. Ден Браун активізував не тільки пересічних читачів - він примусив теологів та істориків Церкви написати книжки-спростування, де поважні мужі відсіюють зерно від плевел, намагаючись дати об'єктивне й обґрунтоване спростування тексту. Так, наприклад, о. Адам Бонєцкі у своєму аналізі "Коду..." посилається на ґрунтовну працю американського вченого проф. Барта Д. Ехрмана "Правда та вимисел Коду да Вінчі". Цей історик погоджується, що книжка Брауна написана надзвичайно легким, захоплюючим стилем, що, власне, й прислужилося надзвичайній популярності твору. Проте як фахівець з історії Церкви він застерігає перед фальшивими твердженнями, які можуть увести в оману наївного читача.
Ось принаймні деякі з численних неточностей та викривлених Брауном фактів:
- Життя Ісуса не було записане - як інформує автор "Коду" - тисячами Його учнів. Ісус не мав тисяч учнів, і точно не міг мати тисяч освічених учнів.
- Неправдою є те, що понад 80 Євангелій було взято до уваги при укладанні Нового Завіту.
- Є абсолютно неправдою, що до Нікейського собору не визнавалася Божественна природа Ісуса. Імператор Костянтин, по-перше, не замовляв "нової Біблії", в якій було б усунено згадки про людські риси Ісуса Христа, а по-друге, книги, які увійшли до складу Біблії, містять достатню кількість вказівок на Його людську природу.
- Сувої з Мертвого моря були знайдені у 1947 р., а не в 50-х роках. І в документах з Наг-Хаммаді абсолютно не йдеться про святий Грааль, і вони не є найстаршими документами, що засвідчують християнство. Вони є документами коптських гностиків IV ст. і з християнством не мають нічого спільного.
- Нам нічого не відомо про походження Марії Магдалини, ані про те, щоб її щось поєднувало з "домом Веніямина", але якби це так і було, то все одно вона б не могла належати до нащадків Давида. В жодному документі не йдеться про вагітність Марії Магдалини на момент страти Христа.
- "Звичай епохи" не наказував євреям одружуватися - наприклад, до спільноти з Кумрану входили передовсім неодружені мужчини.
- "Документ Q" не є таким, що зберігся до наших днів переховуваний у Ватикані, ані книгою, написаною самим Ісусом. Він є гіпотетичним документом, яким, за припущеннями дослідників, могли скористатися Матей і Лука. То могла бути збірка проповідей Ісуса Хрнста. Точка зору католиків щодо цього документа є такою самою, як і некатоликів. Тут немає жодної тайни.
Звісно, тут неможливо перерахувати всі застереження теологів та істориків щодо тексту Брауна. Проте висновки стосовно "достовірності" цієї книжки напрошуються самі собою.
Члени організації ОpusDеі мають свої проблеми з "Кодом да Вінчі". Шалена авторська уява обернула християнську організацію на "секту", метою якої є влада та фінансове збагачення. Члени ОpusDеі звернулися до авторів фільму (2006 р.) з проханням бодай з кінострічки вилучити цю сюжетну лінію, аби фальш не поширювалася далі. Треба зауважити, що марно: кінематографісти не захотіли відмовитися від такого ласого шматка дезінформації, тим паче, що їм є чим захиститися від критиків - фільм знімався згідно з текстом. Питання взаємостосунків свободи слова та ринкових умов можуть бути окремою темою для багатьох дискусій.
Проте хотілось би звернути увагу на інший аспект. "Код да Вінчі" не є чимось аж надто оригінальним. Тексти, подібні до цього (тобто такі, де дрібка правди змішана з великою купою брехні), з'являлися завжди. Впродовж усієї історії людства були ті, котрі в гонитві за славою та популярністю або внаслідок особистої душевної кризи чи богошукання вигадували сюжети, надзвичайно віддалені від істини. Тут можна починати з апокрифів і йти далі. А втім, чи варто?
Чи варто витрачати свій час, скороминущий і неповторний, на чужі фантазії та комплекси, які нічого доброго не привнесуть у наше життя? В цьому конкретному разі максимум, що може зробити для нас чужа закодована свідомість, - це допомогти вбити кілька годин нашого часу, який ми могли б використати більш продуктивно й корисно.
Література завжди асоціювалася з духовною їжею людини. Тіло можна наситити в різний спосіб, починаючи з корисних та вишуканих страв і закінчуючи "фаст фудом" чи лузанням насіння. Те саме й з їжею духовною. Тож чи варто витрачати свій час та енергію на "насіння", якщо так багато хорошої, мудрої та гарної літератури чекає на зустріч із нами?
Тетяна ДЗЯДЕВИЧ |
|
